В польовий сезон 2006 року Центр підводної археології Київського національного університету імені Тараса Шевченка разом з Науковим комітетом Федерації підводного спорту і підводної діяльності України продовжив археологічні дослідження шельфу Чорного моря вздовж узбережжя Кримського півострова (Коктебельська бухта, мис Меганом, Судакська бухта, мис Плака, Тарханкутський півострів). Це були не тільки розвідки по виявленню нових археологічних пам'яток для складання державного реєстру, а й продовження підводних розкопок місця загибелі середньовічної галери в Судакській бухті біля смт. Новий Світ. Під час роботи експедиції були проведені студіювання вже другої міжнародної польової підводної археологічної школи.

В польовій школі пройшли практичні навчання студенти зі США, Ірландії, Бельгії, Великої Британії, Голландії і Росії.
   Літня польова школа надає студентам широкі можливості отримати безцінний практичний досвід проведення підводних археологічних розкопок, реально випробувати себе в переборюванні труднощів при проведенні підводних досліджень і повною мірою насолодитись радістю і неповторністю миті своїх підводних археологічних і природничих відкриттів.
   На 2007 рік Науковим комітетом Федерації підводного спорту і підводної діяльності України заплановано впровадження літніх тренінгових програм по підводній археології для тих досвідчених аквалангістів, які цікавляться археологією та морською історією. В тренінгову програму входять лекції по методиці і техніці підводних розкопок, ознайомлення з законами і правилами підводної археології, виконання практичних занурень і підводних археологічних робіт.

_________

На кам'янистому передгір'ї, над стрімкій скелі, що височіє на висоту в 150 метрів над рівнем моря і круто уривається в нього, піднеслася над хвилями Чорного моря велична Генуезька фортеця. Піднялася вона, - за твердженням одного з древніх письмових свідчень, що вціліло до нашого часу, - на руїнах древнього Сурожа, на попелищі старовинної Сугдеї в 212 році н. е.

Заселено цей район Криму було ще в новокам'яному віці племенами сарматського походження - аланами, які проникли сюди з Північного Кавказу і Південного Уралу і проіснували тут до XV століття. Саме з їхньої мови до сучасних осетин - потомків аланів перейшли слова, які тоді позначали поселення, - Сугдаг, Сугдед. Від них і пішли назви міста, що розбудувалось  в сонячній долині біля блакитної бухти, - Сугдея, Сурож, Сугдабон.

Аланські племена, візантійські греки називали його Сугдеєю, що означає „святий”, „чистий”. Консули Генуезької республіки – Солдайєю, в давньоруських літописах воно згадується як Сурож. Сучасна назва від „Су Даг”, тобто "Гора біля води", належить татарам.

Судакська долина була заселена таврами, які з’явились на півострові ще в Х ст. до н. е.

В VII ст. до н. е. у Крим проникли протоскіфи. У VI – VII ст.ст. скіфи і таври гірського Криму будують майбутні феодальні міські центри і окремі твердині.

Сармати почали заселяти Північне Причорномор’я в останні століття до н. е. Особливо інтенсивним їхнє переселення стало в ІІІ – І ст. до н. е.

Берегів Чорного моря готи досягли в ІІІ ст.

Ще в кінці VII ст. хозари просунулись до Азовського моря, зайняли майже все Північне Причорномор’я, степову частину Криму і Сугдею. На рубежі VIII ст. ми бачимо під протекторатом могутнього каганату всю Кримську Готію і Херсонес.

У VIIІ ст. Візантія заснувала в Криму Готську митрополію. У 710 р. вона не тільки володіла Сугдеєю, але й повернула Херсонес.

У ХІІІ ст. мешканці Сугдеї вважали, що їхнє місто існує з 212 р., але ми лише знаємо, що в середині VIII ст. в Сугдеї мав свою кафедру єпископ Стефан, відомий противник іконоборства, який завдячував своїм порятунком Ірині, дружині імператора Костянтина Копроніма, яка згадується в „Житії Іона Готського”. У пастві єп. Стефана були і хозари. У його житії є згадка про Юрія Тархана, намісника (тудуна) хозарського кагана, який відзначався „прихильністю до святого закону” і „послухом” св. Стефану.

У житії св. Георгія Амастридського дійшло до нас перше за часом свідчення про морський похід Русі на південне узбережжя Чорного моря. Вчинивши страшні розбої на помор”ї, русичі дійли до Амастриди, де й пограбували гробницю св. Георгія. Але від його мощів сталося чудо, яке налякало варварів і змусило їх повернути награбовані предмети християнського культу і повернути назад. У житії Стефана Сурозького збереглись також відомості про розбійницькі подвиги Русі на Таврійському узбережжі. Князь Бравлин із Новгорода піддав грабежу все узбережжя від Херсона до Боспору, який названо вже Керчю. У Сугдеї русичі пограбували церкву, де було поховано св. Стефана і його гробницю. Вождь грабіжників був уражений за це важкою хворобою і, щоб позбутися її, повернув усі награбовані святині, поклавши їх на могилу св. Стефана, отримав зцілення і відступив від міста.

Стіни Сурожа, древнього міста, на протязі свого існування пізнали навалу хозарських кочівників, походи дружин Київської Русі, зокрема, під проводом київського князя Святослава, що в 965 році розгромив хозар і взяв місто Саркел (Біла Вежа),  набіги печенігів, які спустошили майже всі поселення в Криму, але не змогли оволодіти Сурожем... Про це згадується в письмових джерелах X i XI століть. Місто підтримувало торгові і духовні зв'язки з Візантією. В 997 році серед інших церковних служителів визначення константинопольського синоду підписав архієпископ Костянтин Сугдейський, а в 1026 році в синоді приймав участь і підписав прийняті їм документи архієпископ Сугдеї Арсеній.

Сила і міць, величезні багатства і розвинені торгові зв'язки дозволили Сугдеї звільнитись від колоніальної підкоренності до Візантії, стати самостійною і незалежною, про що свідчить, наприклад, те, що в 1059 році було зроблено надпис про державну співдружність двох кримських міст-фортець, знайдений в кінці XIX століття в Херсонесі (зараз Севастополь), в якому було сказано: " Споруджені залізні ворота преторію, відновлені і інші (ворота) міста при Ісааці Комніні, великому царі і самодержавці Римському, і Катерині, благочестивійшій Августі, Левом Аліатом, патрикієм і стратигом Херсона і Сугдеї".

В XI столітті Крим захопили кочівники тюркського походження - половці (кипчаки або комани (кумани). Готи платили їм данину, але зуміли зберегти панування на Південному березі. Половці підкорили собі і Сурож, який за твердженням арабського історика Ейлані вважався після цього "найбільшим з міст кипчацьких", тобто половецьких. Це багате місто, як стверджує персидський мандрівник і історик Ібн-ал-Бібі, розповідаючи про Сурож початку XIII століття, захищало військо, яке складалося з тисячі юнаків, добре навчених військовій справі. Такий солідний гарнізон в ті часи могло утримувати лише місто, яке мало велике населення і великі прибутки. І тільки багатому торговому порту було під силу піднести в 1222 році військовому начальнику турок-сельджуків Хусан-ад-діну величезні на ті часи дари, які оцінювались в 50 тисяч динарів, і які дозволили сурожцям відкупитися від Іконійського султанату. Але Сурож міг і постояти за себе. Як згадує той же Ібн-ал-Бібі, коли турки з'являлись у берегів Сугдеї, добру відсіч їм давало її сильне військо, на допомогу якому приходили озброєні загони слов'ян і кипчаків, що захищали в Сурожі свої власні інтереси, про що свідчить звернення кипчацького хана до князя Київської Русі з проханням разом виступити проти турок на захист Сурожа, на яке тут же відкликнулись слов'янські дружини. Різноманітні зв'язки Київської Русі з Кримом зберігались до завоювання півострова монголами.

Розбивши половців (кипчаків) на Північному Кавказі, кіннота татаро-монголів увірвалась до Криму. Сурож, який на той час іменувався "містом кипчаків",  вони захопили 27 січня 1223 року, про що повідомляє арабський історик Ібн-ал-Асір (помер в 1233 році). На декілька століть півострів, як і переважна більшість руських земель, включаючи древній Київ і нещодавно створену Московію, став одним з улусів Золотої Орди.

Серед золотоординців антропологічно переважали саме тюрки (утім, немало було і монголів). Поділ цей умовний: на шляху до Криму кочовики Батия, переважно монголоїди, змішались і навіть розчинились серед мешканців причорноморських степів – кипчаків-тюрків за мовою і походженням. Адміністрація Золотої Орди складала перші кримські грамоти на своєрідній мові – суміші кипчацької і гузької (туркменської) мов... Сучасникам ці факти здавались несуттєвими, тому нових поселенців стали називати татарами – етнонімом чисто монгольського походження.
   Для сучасного дослідника, утім, справа навіть не в назві. Мова йде про уточнення тези про „завоювання Криму татарами”. Асимілювавшись з місцевим населенням, Золота Орда воювала фактично не з кримчанами, а з сельджуками. Як повідомляє сучасник Ібн-аль-Асір, проникнення монголо-татар на територію півострова в 1223 р. відбулося майже без спротиву місцевого населення.
У тому самому 1233 р. золотоординці встановили в перехопленому у сельджуків Судаці намісництво. Цей рік вважається в етнічній історії „початком кримських татар” (Суперанская А. В. "Исторический словарь топонимики Крыма." М., 1985. Т. 1.)

Татари закріпили свою владу на узбережжі. Вони безпосередньо володіли морським берегом від Феодосії до Сугдеї, яка і стала центром їхніх зносин по морю з південними країнами. Вона зберегла своє грецьке населення, яке мало самоврядування під зверхністю сановника – „севаста” – але платила данину хану. Коли 1253 р. до Сугдеї із Константинополя прибув посол короля Людовіка Рубрук, міські власті були на той час відсутні: ще взимку вирушили вони до хана Батия для сплати данини. У 1263 р. Сугдею відвідало посольство єгипетського султана Бейбарса.

Гонимі монголами, кримські кипчаки йдуть у передгір'я, в південні райони Криму, де активізується процес культурного синтезу степових кипчаків  з потомками скіфо-сарматів та готаланів. В кінці XIII століття західноєвропейські купці складають в місті Солхат (нині Старий Крим) словник-розмовник "Кодекс Куманікус" для спілкування з тюркомовним населенням півострову та Північного Причорномор'я. В цьому словнику відображені діалектні особливості мови кримців (къырымлы), яких в імперській історіографіїї прийнято було називати "кримськими татарами".

В одній з церков м. Судака в Синаксарі (поминальному календарі) XIII-XIV ст.ст. записано 78 імен, з яких 35 - тюркські. Наприклад, Токтемир - син Стефана (1302 р.), Токта - син Андроніка (1313 р.), Алачук - дочка Кости (1302 р.), Сіо - син Узма (1290 р.) і т. д. В другій половині XIV сторіччя з 18 сіл , що належали генуезьцям, 9 мають вже тюркські назви: Таракташ, Бешевлє, Ельбузлу, Карагалик, Чардакли, Карагач і т. д.

Судак дорогий нам і тим, що саме тут християнські місіонери Кирило і Мефодій познайомились з чоловіком, який карбував на дощечках таємничі „четьї і резі” (риски і різьблення). Цю дохристиянську писемність і рідну для них грецьку мову брати-апостоли використали для створення кирилиці.

Венеціанці з’явились у Криму вже в кінці ХІ ст., а в перші роки після четвертого хрестового походу італійські джерела говорять про міцні торгові зв’язки італійських князівств зі Солдайєю. Саме Солдайю обрала Венеція в якості опори для економічної експансії в Криму. Ще при половцях Судак став найбагатшим з торгівельних міст Криму.

Незважаючи на пограбування, занепад і величезні данини, сплачувані ханській казні, Сурож все ж таки користувався відносною свободою і самостійністю. Про це свідчить те, що тут чеканились  солдайські аспри - дрібна срібна монета, про яку згадується в нотаріальних актах Сурожа в 1274 і Кафи (Феодосії) в 1290 роках. Цей період, починаючи з другої половини XIII століття, характеризується тим, що хрестоносці позбавились своїх колоній на східному узбережжі Середземного моря, в зв'язку з чим торгові шляхи частково перемістились до портів Азовського і Чорного морів. Головним портом Криму у зв'язках Візантії і держав Балканського півострова, а також півдня Західної Європи з Золотою Ордою, руськими і іншими сусідніми державними утвореннями стає Сурож. В його гавані заходили кораблі з товарами з Передньої Азії, Єгипту, Візантії, Венеції, Пізи, Генуї... Сюди прибували каравани з Золотої Орди, Середньої Азії і Далекого Сходу.

У 1287 р. в Солдайї заснована офіційна посада консула Венеції, у розпорядження якого надійшли солдати гарнізонів, чиновники, кошти. Як правило, на посаду консула Солдайї призначались енергійні і досвідчені політики.

У ХІІІ ст. завдяки збільшенню кількості християн Солдайя зі звичайної єпархії перетворюється на митрополію, безпосередньо підконтрольну лише патріарху.

У 1249 р. сугдейський чернець записав про перепис населення – „і виявилося вісім тисяч триста чоловік”. Імена священників, ченців і мирян, які збереглися в записах літописця, говорять про належність їх носіїв до тюркської народності: Анна, дочка Ачипая, чернець Аладжі, Василь Туркман, Іоан християнин Татарин, Параскева Татарка християнка та ін.

Київські і новгородські купці, маючи дозвіл на торгівлю від чиновників Золотої Орди, в критих возах, а також по Дніпру і Чорному морю, так званим "золотим шляхом", доправляють в Сурож свої багаті товари. "Одні, - як доповідає мандрівник Гільом Рубрук, - привозять горностаїв, білок та інше дорогоцінне хутро; інші привозять тканину з бавовни, бумазеї, шовкові матерії і духм'яні корені". Інший відомий мандрівник XIII століття, Марко Поло, повідомляє про те, що купці Солдайї займались і лихварством, даючи вигідним людям гроші в борг і беручи у них в заклад дітей. Через Сурож широку торгівлю вели венеціанці. Про це, зокрема, йде мова в одному з документів 1206 року. Є подібне згадування, що віднесено до 1260 року, і у Марко Поло: "Накупили вони (тобто купці) всіляких дорогоцінностей та поплили з Константинополя в Солдайю".

Через Судак тягнулися торгівельні шляхи в Трапезунд і Багдад, у басейни Дунаю, Дніпра і Дністра. Торгівельні факторії судацьких купців були розташовані в усіх куточках Європи. Чорне море в ті часи нерідко називали Сурозьким.

Конкурентом Венеції в торгівлі з Сугдейєю була інша торгова республіка Італії - Генуя.  Після укладання в 1265 році миру з Візантією Венеція закріпила свої позиції в Чорномор'ї, потіснивши тут інтереси генуезьців. З 1287 року Венеція мала в Солдайї свого консула.

Генуезьці, заручившись підтримкою татарів, врешті взяли гору в запеклій боротьбі за володіння чорноморськими портами і прибережною зоною. До їх рук перейшла Кафа. Генуезький період Сурожа почався в липні 1365 року, коли кафінцям, нарешті, вдалося захопити фортецю Сугдею, яку вони одразу ж перетворили у воєнно-стратегічний і економічний форпост Кафи. Італійці оволоділи 40-кілометровою прибережною смугою. Падіння Сурожа прискорили, за свідченнями письменника XVI століття Мартина Бронєвського, внутрішні суперечки серед місцевого населення. Під владу генуезьців потрапили і розташовані в цьому районі 18 поселень, що лежали від Ускута і Арпата (35 км від Солдайї в напрямку Алушти) до Юкари-Тайгана (теперішній Білогірськ - 65 км). Ці поселення складали Солдайське консульство, що в 1381 році підтверджено договором, укладеним генуезьцями після розгрому руськими дружинами військ Мамая.

Не за одне десятиріччя будувалась Генуезька фортеця. Створювалась вона поступово, в декілька етапів, з 1371 по 1469 роки.  До цих пір її башти зберігають викарбувані на геральдичних плитах написи, які повідомляють про те, в якому році, під час правління якого поважного консула і коменданта Солдайї зведені були вони. 1371 роком датований самий ранній зі збережених написів, найпізніший - 1414. Основою нових укріплень ставали залишки древніх, які з'явились тут задовго до появи генуезьців. На найбільш древньому фундаменті розмістились башти "Торсело" і "Кругла".

Не дивлячись на взаємні інтереси генуезьців і татар, останні часто з друзів перетворювались на ворогів і нападали на володіння генуезьців. З моря генуезьців турбували турки. В липні 1454 року біля берегів Кафи з'явилась турецька ескадра. Її командування, заручившись підтримкою кримського хана Хаджи-Гирея, почало грабувати чорноморське узбережжя. Туркам вдалося отримати згоду генуезьців на щорічну виплату султану данини в сумі трьох тисяч дукатів. Кримський хан також домігся додаткової данини від колоністів.

До самого захоплення генуезьких колоній турками солдайські майстри продовжували будівництво і ремонт оборонних укріплень фортеці. Але це не врятувало генуезьців. Через двадцять з лишнім років після того, як турки в травні 1453 року штурмом взяли Константинополь - столицю Візантійської імперії, така ж доля спіткала і Кафу, і Солдайю, інші фортеці генуезьців в Криму. 31 травня 1475 року турецька ескадра неподалік Кафи висадила великий десант. Його підтримали татари. Генуезькому володарюванню в Криму прийшов кінець.

Через сто років після цього Мартин Бронєвський, відвідавши Сурож-Солдайю-Судак, писав: "...Коли турки напали на це місто з моря багаточисельним військом, генуезьці хоробро захищали його". Увірвавшись до фортеці після тривалого штурму, турки перебили її захисників, невеликій частині яких вдалося з допомогою мотузок спуститися до берега і, рятуючись від загибелі, відплити у відкрите море.

Під владою нових господарів Сурож лежав в руїнах навіть в кінці XVI століття. Нікому вже не були потрібні його бастіони. До кінцевого занепаду прийшло господарство колись багатого міста. Така доля спіткала цей великий колись центр міжнародної торгівлі, слава про який розносилась над морями, над ближніми і далекими землями протягом багатьох століть...

Виноград різноманітних сортів був як місцевим (грецькі і римські лози), так і завезеним з інших земель татарами. На Південному березі Криму в той час давили до 300 тис. відер вина на рік, але в Качі і у Бельбеці ще більше. Вже тоді по всьому Середземномор’ї і на Сході славились унікальні вина Судакської долини; татарські поети оспівували їх у своїх поемах.

"Словом це (Судак) найчарівніша місцина Татарії, але за нинішніх часів там не можна збирати винограду, тому що козаки (січові запорожці) ходять туди грабувати десятину."
(Еміддіо Дортеллі д'Асколі „Опис Чорного моря і Татарії”, 1634 р.). *

_________

В семи кілометрах від Судака знаходиться ще одне живописне і цікаве місце Криму - Новий Світ. В селищі Новий Світ знаходиться широко відомий завод шампанських вин, заснований російським князем Л. С. Голіциним, в тілі гори Коба-Кая, що височіє на заході бухти Зеленої, знаходиться грот, в якому співав всесвітньо відомий Шаляпін. На схилах гори Куш-Кая росте невеликий гайок особливого виду реліктової сосни - сосни Станкевича або Судацької, яка збереглась тільки тут, в околицях Нового Світу і ще поблизу мису Ласпі, і не росте більше ніде в світі.

Саме на дні бухти Зеленої експедиції Центру підводної археології вже декілька років поспіль розкопують корабель XIII століття, за попередніми даними, італійське торгове судно, що перевозило амфори з вином та олією і вантаж столового полив'яного посуду. Поруч з вищезгаданим знаходиться місце загибелі візантійського судна  X століття, яке транспортувало амфори з вином та глечики з нафтою. В іншій частині Судацької бухти є ще один корабель X століття з вантажем амфор на борту.

Дослідження цих підводних пам'яток дозволяє реконструювати історію розвитку торгових зв'язків цього регіону. На жаль, лише італійський корабель XIII століття явно зафіксовано в письмових джерелах середньовіччя. Переважна більшість товарів, що були вантажем цього корабля, відносяться до другої половини XIII століття. Господарями суден (нав, кокк, великих галер) і їх винаймачами, як правило, були італійці. Піднятий археологічний матеріал показав, що корабель затонув внаслідок пожежі.

* Матеріали з історії кримців люб'язно надані Ритою Чубаровою.

Перейти до перегляду фотоальбому >>>