На початку XIII століття морська торгівля в Східному Середземномор'ї і в басейні Чорного моря була майже повністю під контролем італійських купців. Три італійських республіки: Генуя, Піза та Венеція займали ведучі позиції серед морських держав по кількості військово-торгових суден і торгових факторій у вказанному регіоні. Італійські кораблі були практично єдиним засобом транспортування вантажів і пасажирів на великі відстані. Особливо експлуатувались італійськими купцями два головні морські шляхи. Перший - до Константинополя - проходив від Генуї і Пізи через Мессинську протоку, потім, вздовж узбережжя Пелопоннесу, до Фессалонік і далі, через Дарданелли - до Пери. Другий морський шлях проходив з Італії в Олександрію і Сірію через Родос і Кіпр. З 1261 року морськой шлях італійців подовжується до Тани, захоплюючи басейни Чорного та Азовського морів. Починаючи з Пери, морський шлях розділяється на два напрямки: західний йде вздовж болгарських берегів до Вечіни і Монкастро і доходить до Херсонесу (Крим); другий шлях (східний) - від Пери (або Константинополя) через Синоп і Трапезунд - до Таврики і Тани. Крім каботажного плавання існувало два найкоротших шляхи через Чорне море, відомих мореплавцям ще з часів античності: від Синопи до Балаклави (Чембало) і від Трапезунду до Солдайї (Сугдейї).

З падінням Константинополя (1204 р.) венеціанські купці з'являються в портах Таврики. Найбільш ранній з відомих на цей час документів – текст торгового контракту, в якому кінцевим пунктом названа Солдайя - відноситься до 1206 року. З цього часу прийнято вести відлік власне італійської колонізації Таврики, яка на першому етапі проходила мирно - шляхом економічної експансії. Після замирення в 1238 році між Генуєю та Венецією було укладено угоду, за якою розподілялись сфери впливу в Середземному морі, а в басейні Чорного моря вималювалась тенденція закріплення в основних торгових центрах Таврики. Так, в Солдайї побував відомий венеціанський мандрівник Марко Поло, а його дядько в 1250 році придбав тут будинок. В 1260 році сюди прибули брати Нікколо та Маффео Поло. В 1253 році Солдайю відвідав Гильйом Рубрук. Генуезьці набувають кварталу в Каффі і отримують після німфейської угоди 1261 року право плавання в Чорному морі без будь-якого  обкладання особистого і на власність.

З другої половини XIII століття торгівля на Чорному морі, про що мовилось вище, стала монополією італійських купців, серед яких не було єдності. Особливо гостре протистояння відбувалось між трьома основними (на той час) державами-республіками: Венецією, Генуєю та Пізою. В 70-х роках XIII століття загострились відносини між Генуєю і Пізою, що відбилося і на чорноморському регіоні. Письмове джерело повідомляє, що біля Синопи пізанська галера спробувала перехопити торгові кораблі Генуї. Але 14 серпня 1277 року була переможена і спалена генуезською галерою в морській битві на виду у мешканців Солдайї.